Історія бібліотеки

Централізована бібліотечна система Великоберезнянського району

«Там, де живе мудрість»



Історія  бібліотеки  села Сіль


           Село  Сіль  загубилось  серед мальовничих  гір Великоберезнянщини.
   Від районного центру до Солі – 10 кілометрів, від обласного – 50. Через населений пункт проходять  автомобільна  дорога  та залізниця, що  сполучають Ужгород та Львів. Обіч села тече  річка Уж, а з усіх боків оточують гори. Колись  тутешні мешканці мали власну  сіль, і через неї, власне, так і назвали  село. А себе  почали  кликати солянами.
   Першу  згадку про село Сіль датовано 1599 роком. Соляни мають cвою  легенду  про виникнення нашого рідного села. Колись поблизу цього місця,  було пасовище овець. Щовечора вівчарі недораховували кількох  тварин. Виявляється вони  тікали  до  родовища  солі . якої  було  так  багато , що випирала на поверхню. Відтоді   місцину, на якій  із роками  з'явилося поселення, і почали  називати  Сіллю.
       Першою  візитівкою  Солі, яку  одразу  побачить  усяк,  хто  проїжджає селом, є  старовинна дерев’яна  церква Св.Василія Великого бойківського  стилю. ЇЇ збудовано  без  жодного  цв’яха. Храм височіє  над  трасою  на   невеличкому  пагорбі. Особливо  добре  її  помітно  з  дороги  осінної  та  зимової  пори  року. Від  церкви  й  околиці  просто  віє  старовиною; на  подвір'ї  не побачите  ні бруківки , ні  асфальту,  нічого  такого,  що нагадує  храми  сучасності. Навколо  навіть  паркан  такий, як  у позаминулому  столітті.
      Як  пише   у  своїй  праці « П’ятдесят  п’ять  дерев’яних  храмів  Закарпаття  мистецтвознавець  Михайло  Сирохман,  за  однією  з  версій, храм привезли  до Солі  із  Сянок 1707 року. За  іншим  припущенням  церкву збудували  у Сянках 1703-го  року  як триверху,  а привезли  до Солі  разом із іконостасом  аж 1777–го  року. У 1834 –му   році  божницю  перебудували.
      За  кількадесят  метрів  від  неї – офіційний  центр  села:  місцева  рада, клуб, бібліотека.
    З  розповіді  старожила  села, бувшого  вчителя історії   Палко  Миколи  Миколайовича, бібліотеку  в Солі  відкрили  в 1946 році. Вона  була  розміщена  в  приміщенні  теперішнього дитячого  садка. Тут же  був  і  сільський  клуб. Бібліотека  знаходилась  в  одній  кімнаті. Перші  роки  в  бібліотеці  було  не  багато,  десь  до  500 книг. Першою  бібліотекаркою була Шугайда (Цифра) Ганна  Михайлівна.  
   З 1949 року в бібліотеці  працювала Бобрик Ганна Андріївна, з 1953  року Галич Михайло Юрійович, Кевпанич Михайло Михайлович, У 1955 бібліотекаркою була Митровка Марія Василівна .З травня 1958 року в бібліо-  теці працювала Гудзан Катерина Йосипівна.
     В 60 – ті роки бібліотеку перенесли в інше приміщення.Це була  стара будівля збудована при австро-угорщині. Її збудували для проживання робітників які на той час будували залізну дорогу. Після завершення  будівництва  залізної дороги  в приміщенні  була відкрита  школа  для дівчаток до  десяти років.     Тут їх навчали читати, писати та рукоділлю (вишиванню) . На сьогоднішній день  ця будова не збереглася. В цей час в бібліотеці працювала Гудзан Катерина Йосипівна. Звільнившись з роботи в бібліотеці вона до пенсії працювали вчителькою  початкових  класів в селі Домашино.  На  сьогодніш- ній день вона проживає  в  Ужгородському районі. З  1970 по 1971 короткий час  в бібліотеці працював Бобрик Володимир Михайлович.

         На фотографії Домище Ганна Іванівна.
    З серпня 1971 по жовтень 1994 року в бібліотеці працювала  Домище Ганна Іванівна. На цей час  книжковий  фонд бібліотеки становив сім тисяч сімсот  примірників книг.

    З жовтня 1994 року по сьогоднішній день   бібліотекар Давидова Мар’яна  Олексіівна.
   У сімдесяті роки минулого століття в селі було побудовано новий клуб, в приміщенні якого розмістилась і бібліотека .
    На сьогоднішній день фонд нашої бібліотеки становить  шість тисяч триста шістдесят  примірників книг. Бібліотека розміщена у двох кімнатах. Щороку бібліотека  обслуговує до 430 користувачів з них 70 дітей та     45 юнацтва.
     Нові умови життя потребують нового мислення, нової культури діяльності, а звідси – якісно нового рівня освіченості, здатності до постійного оновлення знань, тобто  «здатності до навчання  упродовж усього життя».  Бібліотека продовжує розвивати  форми  і методи роботи, які сприяють піднесенню духовності молоді, дітей.  Виховання в них любові та дбайливого ставлення до рідної землі, природи, охорони навколишнього середовища, історії культури  краю,народних звичаїв , обрядів та традицій.

   Бібліотека бере активну  участь  у соціально-економічному та культурному розвитку села.  Вже другий рік в селі проходить свято День села.



  Завідуюча бібліотекою  на огляд односельчан підготовила  виставку картин  місцевого художника Андрашко Миколи Станковича, вироби з дерева народного умільця Грунянського Івана Юрійовича , багато вишитих картин, рушників, скатертин якими славиться наше село.  Бібліотека приймає участь у фестивалях «Лемківська ватра», «Молочні ріки», «Візерунки Ужанської долини» де також представляє  вироби народних умільців нашого села.


    Сьогодні в час духовного відродження України значно збільшився інтерес молоді до її історичного минулого. Саме бібліотека формує  особистість на грунті  історії, культури, традицій народу.  З метою популяризації  краєзнавчої літератури в бібліотеці оформлено постійно діючу книжкову виставку:
 «Моя земля – моя краса і гордість». 
А також діє  тематична поличка:
«Напитись з отчої криниці».

До історії України  оформлено книжкову виставку:
       « На історичному шляху України»
      Основна робота в бібліотеці проводиться з дітьми. Бібліотека активно працює з школою, та дошкільним дитячим закладом розміщеними на території села.




                 Проводяться  заходи з іншими категоріями користувачів.
       

Немає коментарів:

Дописати коментар